Усе що потрібно для ЗНО про трагікомедію І. Карпенка - Карого " Мартин Боруля":
- фільм
- переказ змісту
- теоретичний матеріал
- тести
Літературний рід : драма
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як міф про краще життя.
Напрям : реалізм
В основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство.
Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд. Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона на поверхні, її Мартин не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від «давньої залежності і бідності», Боруля марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.
Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина’хлібороба й омріяною панською шляхетністю. Зокрема, Мартин Боруля:
• наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять;
• планує розвести собак і їздити на полювання;
• хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї;
• намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють;
• прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).
Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика».
Автор саркастично змальовує цю рису героя в епізоді, де він наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Сміх крізь сльози викликає й епізод, у якому Боруля намагається зруйнувати добрі народні звичаї:
«М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по_мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.
М а р т и н . Он як Степан каже: папінька, мамінька…
С т е п а н. Або: папаша, мамаша.
М а р т и н. Чули: папа
ша, мамаша… треба так казать, як дворянські діти кажуть.
М а р и с я. Я так і не вимовлю.
М а р т и н. Привчайся: ти на такій лінії».
Узагалі Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого.
Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.
Сумною тональністю забарвлена картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна… глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»
Яскравий сатиричний персонаж — повірений Тренделєв.
Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. Характери в драматичних творах розкриваються через діалоги чи монологи.
«Т р е н д е л є в (сам). Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш… діло Борулі веду протів Красовського, а діло Красовського протів Борулі. Їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того_таки самого, що й діла буде послі рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате — вдаришся до секретаря… Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!»
Один із найколоритніших образів п’єси — Омелько. За його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично’філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм.
Наприкінці твору перед глядачем розкриваються позитивні риси Мартина, він ніби народжується заново на світ, бо нарешті може природно себе поводити, тобто бути собою: «Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».
Ідея п’єси — смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
КОМПОЗИЦІЯ
Зав’язка: Боруля подає в суд на Красовського. (Навіщо ж дворянство Борулі? Він не бідний, не обділений розумом та повагою поміщиків. Дворянство для Борулі – це самозахист, справа честі, бо Мартина пан Красовський назвав бидлом, а його сина — телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його.)
Розвиток дії: Боруля намагається прищепити членам своєї родини дворянські риси. (Що ж вимагав він від своєї сім’ї?)
Кульмінація: головний герой дізнається про відмову в дворянстві. (Що стало причиною?) Розв’язка: усвідомлення Мартином своєї помилки. Згода на одруження дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар