ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Аналіз «Contra spem spero»

Леся Українка
«Contra spem spero!»
Коротко про

Вірш «Contra spem spero» входив до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). 

За тему поетеса взяла роздуми про негаразди у житті та її сподівання на краще.

Головною ідеєю віршу є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.

У творі наявні такі художні засоби як:

Епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна.

Метафори: владарка темних ночей

Звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні!

ВАЖЛИВО ! Звернітьувагу на портретну характеристику героїв "Лісової пісні"

Коротко про «Лісова пісня»

Леся Українка	Аналіз
«Лісова пісня»	Скорочено

(1911)

Літературний рід: драма.

Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).

Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.

Головна ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щас­тя, незбагненної сили великого кохання.

Дійові особи: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.

Сюжет

Перша дія. Старезний, предковічний ліс на Волині — до дуба, що на широкій лісовій галявині, прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш — від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лу-каша на сопілці — Лукаш збирається наточити соку з берези, проте Мавка зупиняє його, адже береза — її сестра, а сік її — то кров — Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок — Лукаш розповідає про те, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується.

Друга дія. Пізнє літо — мати докоряє Лукашеві, що він все грає, а ро­бота стоїть — коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша каже їй, що не гоже дівці упадати за парубком, проте лісовій красуні ці людські міркування не зрозумілі — за Мавку заступається дядько Лев, аби його сестра не називала Мавку відьмою — мати дає Мавці серпа й загадує жа­ти — Мавці не вдається цього зробити, бо з жита виринає Русалка По­льова й благає сестрицю не губити її красу — Мавка, щоб хоч якось ви­правдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже собі руку серпом — на полі з’яв­ляється мати з молодицею й лає Мавку за неробство — приходить Лукаш і допомагає молодиці жати — Лукаш проводжає Килину додому — за­смучена Мавка плаче біля озера й просить Лісовика зробити її такою, як була; Лісовик вбирає її в багряницю й срібний серпанок, у цей момент з’являється Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю — рап­том із землі зявляється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій» — тут з’являється Лукаш; побачивши бліду Мавку, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» — Лукаш поспішає до хати й просить матір готувати хліб для старостів, бо завтра буде сватати Килину — почувши ці слова, Мавка зриває із себе багряницю й просить Марище забрати її із собою — вони зникають під землею.

Третя дія. Хмарна осіння ніч — біля хати Лукаша чорніє постать Мавки — з лісу виходить Лісовик і дивується, що Мавка тут, а не в «То­го, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме він визволив її своїм злочином, перетворивши Лукаша на вовка — почувши вовче виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка розповідає, що прокинулась і си­лою чарівних слів урятувала Лукаша, повернувши йому людську подо­бу — мати докоряє Килині, що та довго спить і погана господиня — Ки-лина, вибігши по воду, помічає постать Мавки й запитує, чого та при­йшла — Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» — Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» — Мавка раптом перетво­рюється на вербу — з лісу виходить Лукаш, на нього накинулася Кили­на й обізвала п’яницею, він відповів: «Мовчи! Не скигли!» — на запитан­ня Лукаша, куди подівся дядьків дуб, вона відповіла, що продала куп­цям, щоб не вмерти з голоду — з хати вибігає мати й радіє синові, скар­житься на тяжке життя з «отою відьмою» — Лукаш докоряє матері, що їй судилося бути відьомською свекрухою — до них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить Лукаша заграти на ній — Лукаш починає грати й чує голос Мавки, випускає з рук сопілку й запитує в Килини, що то за верба — Килина просить Лукаша зрубати вербу, Лукаш ударив раз по стовбуру, замахнувся вдруге й опустив ру­ки — тут кинулася Килина, вихопила сокиру й замахнулася — у цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спа­лахнув вогонь і, досягнувши верховіття, перекинувся на хату — мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями — Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село — Лукаш не погоджується — Килина йде геть — аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачає Лу­каша. Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну вес­няну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш ки­дається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилив­шись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба падає сніг).

Літературознавці про твір. Оскільки поема Лесі Українки «Лісова пісня» є одним із найвиразніших взірців неоромантичного стилю, про­слідкуємо найхарактерніші його риси у творі:

1. Уже сам жанр (драма-феєрія) передбачає поєднання реального й фантастичного, інтуїтивно-символічного; а також особливу потужність ліричного струменя.
2. Конфлікт твору — це неспівмірність духовно-піднесеного й мате­ріально-приземленого в душі, боротьба Людини в людині.
3. У «Лісовій пісні» зіставляються два світи — гармонійно-доскона­лий (утілюється в панорамі одуховленої природи) і дисгармонійно-при­мітивний (утілюється в житті людського суспільства).
4. Ціла тканина драми наскрізь символічна, усі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і «Той, що греблі рве» символічно втілюють волю, молодість, чин; Водяник, навпаки, — старість, поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої ха­ти — символ єдності людини й природи. Отож, зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можли­вості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя.

Символічними є п’ятеро центральних персонажів. Лукаш уособлює людину й відповідно дві грані її душі — духовну й матеріальну, які вті­люються симетрично у двох парах образів: досконалого дядька Лева й ще досконалішої Мавки; примітивної матері й ще примітивнішої Кили-ни. Тобто, не вплив середовища, не зіткнення з тими чи іншими людьми визначають вчинки, життєву настанову Лукаша, а навпаки, його душа зумовлює середовище: коли в Лукашеві переважає духовна грань, вона втілюється в образах дядька Лева і згодом Мавки, коли переважає ма­теріальна, — утілюється в образах матері й згодом Килини.

Неоромантична проблематика твору:

а)  людина і природа;

б)  людина і мистецтво;

в)  проблема добра і зла;

г)  проблема кохання;

ґ) проблема самозради.