Літературна дискусія 1925 – 1928 рокіВ

   Початком дискусії стала стаття Миколи Хвильового «Про сатану в бочці…», або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», опублікована у квітні 1925 року . У ній автор рішуче виступив проти насаджуваної «плужанами» масовості, загальмованості культури, відзначив низьку якість друкованої продукції, звернувся із закликом працювати в літературі професійно та відповідально.

Саме ця стаття  викликала хвилю публікацій у пресі й широкий резонанс, що не стихав упродовж кількох років.

Відтак виникла потреба у проведенні диспуту, який і відбувся в кінці травня 1925 року в будинку Василя Блакитного у присутності понад 800 осіб. 

Під час диспутів постало гостре питання: на кого орієнтуватися – «Європа чи просвіта?». Європу письменник ототожнював з інтелектуальним досвідом людства. Просвіта ж – це примітивне просвітництво, якому сьогодні немає місця. Хвильовий закликав не орієнтуватися на Москву («центр всесоюзного міщанства»), а звернути свої погляди до «психологічної Європи», що ідейно та стилістично ближча до розвитку нашої культури.

Згодом до дискусії приєдналися майже всі провідні письменники та літературні критики, включаючи емігрантів. Від обговорення шляхів розвитку української літератури дискусія поступово перейшла у політичну площину, коли М. Хвильовий проголосив кінець російської гегемонії на Україні, бо Україна має свою месіанську ідею, яку він окреслив метафорою «азіатський ренесанс».

З літературною дискусією пов’язане виникнення найвидатнішої тогочасної літературної організації ВАПЛІТЕ – (Вільної академії пролетарської літератури). Її засновник – М. Хвильовий зумів сформувати за несприятливих обставин міцне ядро однодумців, які мали неабиякі мистецькі здібності. У різний час членами ВАПЛІТЕ стали М. Бажан, М. Куліш, П. Тичина, Ю. Смолич, П. Панч, І. Дніпровський та інші. Організація видавала власний однойменний журнал.

Небезпечні для Москви думки Хвильового викликали рішучу критику Й. Сталіна, який написав листа «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» від 26.04.1926 р., у якому піддав критиці погляди комуніста М. Хвильового. У червні 1926 року відбувся пленум ЦК КП(б)У, на якому було засуджено позицію М. Хвильового. Під політичним і моральним тиском письменник змушений був визнати свої «помилки». Незабаром мусила заявити про саморозпуск ВАПЛІТЕ. Поряд з М. Хвильовим та ВАПЛІТЕ мішенню партійної критики стали інші «попутницькі» угрупування, насамперед «неокласики» (М. Зеров, М. Рильський, О. Бургардт (Юрій Клен), М. Драй-Хмара, П. Филипович).

Літературна дискусія 1925 – 1928 років, з одного боку, мала позитивні наслідки, стимулювавши висловлення багатьох плідних ідей та поглибивши самоусвідомлення українського письменства, а з іншого – внаслідок втручання Комуністичної партії вона стала певним ідеологічним етапом у підготовці масових репресій проти української інтелігенції.

Всі плани та досягнення 1920-х років були перекреслені з початком 1930-х, коли комуністична влада поставила під жорсткий контроль ідеологічну ситуацію в країні. 1933 року, передчуваючи свою майбутню долю, застрелився М. Хвильовий, було заарештовано Остапа Вишню. Масові арешти серед українських письменників відбулися 1934 (Г. Косинка, О. Влизько, Д. Фальківський, Є. Плужник, В. Підмогильний, В. Поліщук, М. Йогансен, М. Вороний тощо) та 1935 років (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Б. Антоненко-Давидович та ін.).

Літературна дискусія 1925 – 1928 років виявилася безперспективною, бо М. Хвильовий та інші її учасники намагалися розвязати культурні проблеми України на засадах націонал-комунізму, що в умовах тоталітарного режиму в СРСР був приречений на знищення.

Розстріляне Відродження - літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.