Шановні одинадцятикласники!

До вашої уваги тематичний блок № 3

СПРОЩЕННЯ.ПОДОВЖЕННЯ.ПОДВОЄННЯ

Запам'ятати краще винятки з теми "Спрощення" допоможе цей урок!

Достатньо подивитися цей відеоурок і ви запам'ятаєте

 винятки подвоєння в іншомовних словах!

ВАЖЛИВО

Для перевірки та вдосконалення своїх знань ліворуч від вас зайдіть за посиланням  

"Тренажер з української мови"

у розділі"Фонетика та правопис" знайдіть спрощення та подвоєння приголосних.

ТРЕНУЙТЕСЬ!!!

А ТЕПЕР ПОВТОРЮЄМО ЛІТЕРАТУРУ

У цьому відеоуроці вам нагадають зміст

 "Енеїди" та "Наталки Полтавки" І. Котляревського,

  "Марусі" Г. Квітки - Основ'яненка 

 «Енеїда» І. Котляревського

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). 

1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

Тема: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., різних верств населення (під виглядом троянців, латинян та інших народів).

Ідея:

1. висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок;
2. водночас – уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.

Жанр: 

 «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема.

Проблематика:

1. соціальна нерівність;
2.  патріотизм народних мас, громадський обов’язок;
3. виховання майбутнього покоління;
4. дружба і ворожість;
5. любов і ненависть;
6. людяність і моральна нікчемність.

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. 

Композиція

Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: «Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь».

Сюжет

Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли троянці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того ж прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перемагає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії.

Аналіз змісту. Які негативні соціальні явища викриває та засуджує автор у поемі?

1. Кріпацтво.

2. Хабарництво. Все чиновне панство, яке в поемі виведено в образах богів-олімпійців, за всяку найдрібнішу послугу вимагає нагороди. Без хабара нікуди не можна поткнутися

Гострий осуд І. Котляревським цього потворного явища найяскравіше проявився в тому, що хабарників-чиновників письменник поміщає в пекло. Тут бачимо суддів, які «по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі»; крючкодера-жмикрута, який чиєсь «діло», тобто судову справу, так «переіначив», що навіть за тогочасними законами, за якими рідко карали хабарників, він міг потрапити у Сибір; у пеклі дуже багато різних чиновників-крутіїв, бо все тодішнє чиновництво, за мізерним винятком, грабувало народ, беручи хабарі.

3. Несправедливі, загарбницькі війни.

Дійові особи «Енеїди», їх цитатна характеристика

Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи: земні герої та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв особливо виділяються Еней і троянці.

У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані – це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців – Еней – «парубок моторний» і «хлопець – хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти. Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. 

Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми. Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.

1) Олімпійські боги:

• Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому. Зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером.

«Зевес тоді кружав сивухуІ оселедцем заїдав;Він, сьому випивши восьмуху,Послідки з кварти виливав»

• Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина. Показана як жінка з дуже поганим характером («зла Юнона, суча дочка»), заздріслива, підступна, любить інтриги.

• Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. Показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина Енея.

«Венера молодиця сміла,Бо все з воєнними жила,І бите з ними м’ясо їла,І по трактирах пунш пила;Частенько на соломі спала,В шинелі синій щеголяла…»

• Еол — бог вітрів, брат Зевса.

• Нептун — бог моря, брат Зевса.

• Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

• Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

2) Земні герої:

Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.

«Прямий, як сосна, величавий,Бувалий, здатний, тертий, жвавий…»

Суперечливий персонаж, з одного боку, ледачий, «на всеє зле проворний», занадто любить пиячити, гуляти, з іншого боку, коли йдеться про інтереси троянців, громадський обов’язок, Еней веде себе достойно, навіть героїчно.

Анхіз — цар Трої, батько Енея.

Низ та Евріал — троянські воїни.

В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє два образи – Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб допомогти йому воювати проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну:

«Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат».

«Хоть молоді були, та гожіІ кріпкі, храбрі, як харциз.В них кров текла хоть не троянська,Якась чужая – бусурманська,Та в службі – вірні козаки». (автор про Низа та Евріала).

«Де общеє добро в упадку,Забудь отця, забудь і матку,Лети повинность ісправлять» (слова Евріала про те, що слід передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя; Евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати).

Дідона — цариця Карфагена, коханка Енея.

«Трудяща, дуже працьовита,Весела, гарна, сановита,Бідняжка – що була вдова…»

На прикладі Дідони показано, як любовна пристрасть веде досить порядну жінку до божевілля й загибелі:

«Енея так вона любила,Що аж сама себе спалила,Послала душу к чорту в ад».

Латин — цар Латинської землі. Цей персонаж змальований іронічно: надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий, майже не втручається в реальне управління державними справами, намагається уникнути воєн будь-якою ціною.

«Земелька ся була Латинська,Завзятий цар в ній був Латин;Старий скупиндя – скурвисинська,Дрижав, як Каїн, за алтин».

Амата — його дружина. Дуже пихата жінка, інтриганка, любить війни та конфлікти.

Лавінія (Лавіся) — їх дочка. Вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників.

«Дочка була зальотна птицяІ ззаду, спереду, кругом,Червона, свіжа, як кислиця,І все ходила павичом.Дородна, росла і красива,Приступна, добра, не спесива,Гнучка, юрлива, молода…»

Турн — цар рутульський. Закоханий у Лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник Енея.

«Не в шутку молодець був жвавий,Товстий, високий, кучерявий,Обточений, як огірок;І війська мав свого чимало,І грошиків таки бряжчало,Куди не кинь, був Турн царьок».

Сивілла — жриця бога сонця Феба.

«Крива, горбатая, сухая,Запліснявіла, вся в шрамах;Сіда, ряба, беззуба, коса,Розхристана, простоволоса,І, як в намисті, вся в жовнах».

ТЕСТ

Упізнай героя "Енеїди"

Література  

Тема № 2 "Давня література"

1. "Повість минулих літ"

2." Слово про похід Ігорів"

3. Григорій Сковорода

Стислий переказ "Повісті минулих літ"

1. Коротко про твір

Жанр: літопис (хронологічний виклад важливих подій із історії Київської Русі)

Автор: Нестор Літописець (чернець Києво-Печерського монастиря, бл. 1055-1113)

Основні мотиви: заклики до єдності Руської землі, любов до неї, занепокоєння через князівські усобиці та напади кочових народів.

Особливості літопису:

- перший літописний твір про історію й витоки Київської держави, що зберігся. Літописець розповідає напівлегендарну версію заснування Києва, про початки Київської держави, її перших князів тощо.

- побудований на особистих спостереженнях автора й розповідях, які він почув;

- містить не тільки розповідь про історичні події, але й оповідання, перекази, байки, використовує художні засоби, має художню цінність.

2. Зміст стисло

1) Уривок про заснування Києва (скорочено)

Плем’я полян, найбільш розумне й тямуще серед інших племен, жило окремо – родами, кожен на своїх землях. І були три брати: Кий, Щек, Хорив - і їхня сестра Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер Боричів узвіз. Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. Хорив – на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата і назвали його Київ. Був коло міста ліс великий, і ловився там всякий звір.

Дехто, не знаючи, каже, що Кий начебто був перевізником коло Києва, мовляв, був якийсь перевіз з того боку Дніпра; тому й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був простим перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А Кий князював і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з почестями. Коли ж Кий повертався, він прийшов на Дунай і поставив там невелике містечко, хотів там сісти князювати, та не дали йому навколишні племена. Так і донині називають придунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, і сестра Либідь тут же померли.

Після смерті братів рід їхній став князювати у полян, а в інших племен (древлян, дреговичів та ін.) були свої князі.

2) Уривок про помсту княгині Ольги деревлянам (скорочено)

Ольга перебувала в Києві з сином своїм, маленьким Святославом, а воєводою був Свенельд. Сказали ж деревляни (перед тим убивши чоловіка Ольги – князя Ігоря, коли він приходив збирати в них данину): «Ось убили ми князя руського. Візьмемо жінку його Ольгу й віддамо за князя нашого Мала. І Святослава візьмемо і зробимо йому, що хочемо». І послали деревляни 20 кращих мужів своїх у човнах до Ольги, і пристали вони до берега під Боричевим узвозом. І повідомили Ольгу, що прийшли древляни, і покликала їх Ольга до себе і сказала їм: «Добрі гості прийшли». І відповіли древляни: «Прийшли, княгине». І спитала їх Ольга: «Кажіть, чого прийшли сюди?» Відповіли ж древляни: «Мужа твого ми убили, бо був твій муж, як вовк, розкрадав і грабував, а наші князі добрі, бо вони лад навели на древлянській землі, — вийди заміж за нашого князя Мала». Сказала їм Ольга, що їхня промова їй сподобалася і що їм зроблять велику честь, понесуть у човнах на гору, а сама звеліла викопати велику й глибоку яму на дворі.

На ранок, сидячи в теремі, послала Ольга по гостей. І прийшли кияни до них, і сказали: «Кличе вас Ольга для шани великої». Вони ж відповіли: «Не поїдемо ні на конях, ні на возах і пішки не підемо, а тільки понесіть нас у човні». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, пишаючись. Принесли їх у двір до Ольги, і, як несли, так і кинули їх в яму разом із човном. І, схилившись над ямою, спитала їх Ольга: «Чи добра вам честь?» Вони ж відповіли: «Гірше Ігорової смерті». І звеліла Ольга засипати їх живими, і засипали їх.

І послала Ольга до древлян знову, і сказала їм, щоб спочатку прислали до неї найкращих людей, щоб із честю провели її до свого князя. Почувши про це, древляни вибрали кращих мужів і прислали до неї. Коли ж древляни прийшли, Ольга звеліла приготувати їм омовіння, кажучи так: «Помившись, прийдіть до мене». І розтопили піч, і влізли древляни, і почали митися. Тоді зачинили за ними піч. Ольга звеліла зачинити їх, і в тому вогні згоріли всі.

І послала Ольга до древлян із словами, що вона вже йде до них. Вони ж, почувши те, навезли медів багато і заварили їх. Ольга ж, узявши з собою малу дружину, пішла на могилу і плакала там за мужем своїм. І спитали древляни Ольгу: «А де наша дружина, яку ми послали до тебе?» Ольга ж відповіла: «Іде вона за мною з дружиною мужа мого». І коли стали п’яними деревляни, звеліла отрокам своїм пити за них, а сама відійшла вбік і звеліла дружині вбивати древлян. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга повернулась у Київ і зібрала військо.

В літо 946 р. Ольга із сином своїм Святославом зібрала багато хоробрих воїнів і пішла на деревлянську землю. І вийшли древляни супроти неї. І воїни Ольги перемогли древлян. Древляни ж побігли і зачинилися у своїх містах.

Ольга ж ринулася із сином до міста Іскоростеня, бо жителі його убили її чоловіка, і стала із сином своїм навколо міста, а древляни замкнулися в стінах і хоробро билися, бо вони знали, що самі убили князя і на що себе прирекли. І стояла Ольга все літо і не могла взяти місто. І замислили так: княгиня послала в місто людей зі словами, що вона нібито вже більше не хоче мститися їм, а хоче тільки взяти невелику данину і, помирившись з деревлянами, піти геть. Ольга попросила, щоб вони дали їй від двору лише по три голуби і по три горобці. Древляни, зрадівши, зібрали з кожного двору по три голуби і по три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга ж роздала воїнам — кому голуба, кому горобців — і звеліла до кожного голуба і горобця прив’язати сухий трут, і загорнути його в маленькі хусточки, і ниткою приторочити до кожної птиці. І, коли стало смеркатися, наказала Ольга своїм воїнам випустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли у свої гнізда: голуби у голуб’ятники, а горобці — під стріхи. І тоді спалахнуло все місто. І побігли люди з міста, і звеліла Ольга своїм воїнам хапати їх.

Так вона взяла місто й спалила його, старійшин забрала в полон, інших людей убила, третіх віддала в рабство, решту залишила, щоб платили данину. І наклала на них данину тяжку: платити для Києва і для Вишгорода, бо Вишгород був Ольжиним містом.

Рекомендую переглянути уважно цей урок, зверніть увагу на образи - символи.

Григорій Сковорода «Бджола та шершень»

– Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.

– Ти поважний дурень, пане раднику,- відповіла Бджола.- Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила:

Шершень – се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола – се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: “Веселість серця – життя для людини” – і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? – Тоді,- відповість вам,- коли полюю зайця.- Коли заєць смачніший? – Тоді,- відповість мисливець,- коли добре за ним полюю.

Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки “Про старість”…

Але ж розкусити треба, що то значить – жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: “Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним”.

Аналіз байки «Бджола та шершень»

Байки Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Тема

Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».

Ідея байки

Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У «силі» (мораль, пояснення змісту) байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».

«Всякому місту — звичай і права»

Епіграф: «Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается святыне» (Біблія).

Збірка: пісня 10-а зі збірки «Сад божественних пісень, що проріс із зернят Святого Письма», до складу якої входить 30 пісень, що писалися з 1753 р. до 1785 р.

Напрям: бароко. Художньою творчістю Г. Сковороди фактично завершується епоха бароко не лише в українській культурі, а й у європейській.

Рід: лірика.

Тематичний різновид жанру: філософська лірика або ж соціальна сатира.

Тема: життя різних верств тогочасного суспільства.

Ідея: утвердження совісті як основи справді людського життя, завдяки якій не страшна смерть, якій все одно «мужик то чи цар — все пожере, мов солому пожар»; сатиричне викриття неправедного способу життя людей різних соціальних прошарків (чиновників, купців, кар’єристів, бездумних студентів), які «марноти цього світу» визнали ціннішими, ніж життя по совісті перед обличчям Бога.

Мотиви: «пошук сенсу людського життя»; «життя по совісті як основа людського суспільства»; «кожному своє»; «людське різнопуття», «плинність світу», «марність дочасного людського життя», «смерть».

Образи: людей: ліричний герой — людина, яка роздумує над сенсом людського існування, боїться померти «без ума», божевільною, тобто такою, якими стали люди, що живуть навколо неї не по совісті; люди, які забули про совість і віддалися марним радостям цього, матеріального, світу: Петро-кар’єрист; Федька-купець; модник; лихвар; землевласник-магнат; скотозаводчик; затятий багатій-мисли-вець; гуляка; облудний юрист; пустопорожній студент; нерозбірливий коханець; міфологічних істот: смерть — замашна коса; Венера, Амур; предметів і явищ: місто; чини; гроші; будинки; коса смерті («страшна сталь»).

Символічні образи: смерть (символ урівняння всіх); коса (символ смерті).

Художні засоби виразності: паралелізм, антитеза, інверсія, анафора, повтор, фразеологізм, епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, символ.

Пісня Г. Сковороди стала дуже популярною, увійшовши до репертуару кобзарів і лірників. Її популярність підтверджується й тим фактом, що І. Котляревський увів її до канви драми «Наталка Полтавка», де її в дещо видозміненому варіанті виконує возний Тетерваковський.

De Libertate — Про свободу (лат.)

Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!

Вид лірики — патріотична.

Ідея «De libertate»: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Повторюємо тему №2 

"Апостроф. М'який знак"

Шановні випускники, рекомендую для повторення цей урок з найскладнішої теми ЗНО "Фонетика".

Повторюємо літературу.

  Тема №1 " Фольклор".Подивіться відео, прочитайте тексти й поновіть у пам'яті, пройдіть тести з теми .

Тест "Фольклор"

Ой летіла стріла

З-за синього моря.
Ой де ж вона впала?
— На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила?

— Вдовиного сина.
Немає нікого
Плакати по ньому.
Летять три зозуленьки,
І всі три рябенькі:
Одна прилетіла,
В головоньках сіла;
Друга прилетіла.
Край серденька сіла;
Третя прилетіла
Та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла —
То матінка рідна;
Сіла край серденька —
То його миленька;
А в ніженьках сіла —
То його сестриця.
Де матінка плаче.
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька —
Там земля сухенька.
Ой матінка плаче.
Поки жити буде;
А сестриця плаче.
Поки не забуде;
А миленька плаче.
Поки його бачить…

Аналіз твору “Ой летіла стріла”

Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.
Ідея: висловлення співчуття до загиблого.
Основна думка: Ой матінка плаче, / Поки жити буде, / А сестриця плаче, / Поки не забуде; / А миленька плаче, / Поки його бачить… Композиція «Ой летіла стріла»
Експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина.
Зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль.
Кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької, смерть героя.
Розв’язка: смерть рідної людини — одвічна пам’ять про неї.

У баладі «Ой летіла стріла» змальовується, як загинув удовин син від стріли. Горе рідних — безмірне. Вони, як зозулі, прилетіли та й плачуть над убитим. Де мати плаче — там «Дунай розлився», де сестра — там «слізок криниця», а де миленька — «земля сухенька». Сестра й мила скоро забудуть про втрату, а мати страждатиме довіку. У баладі присутні гіпербола, метаморфози (перетворення), трикратність.

                                              Історична пісня " Чи не той то хміль"

"Чи не той то хмiль» — історична пісня про Богдана Хмельницького, який очолив Визвольну війну проти панськоï Польщi, яка захопила украïнськi землi й прагнула пiдкорити собi украïнський народ. Побудована вона на прийомi паралелiзму з використанням легенди про походження прiзвища Хмельницького. У пiснi змальовується досить жорстока картина поразки ляхiв (полякiв). Але, за народними уявленнями, це справедлива кара, адже вони — завойовники, вони прийшли на нашу землю з мечем

Тема «Ой Морозе, Морозенку»: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.

 Ідея «Ой Морозе, Морозенку»: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів. Основна думка «Ой Морозе, Морозенку»: нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе. 

Жанр «Ой Морозе, Морозенку»: історична пісня.

 Композиція «Ой Морозе, Морозенку» Твір має свого роду обрамлення — починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка Морозенка.

Ой Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна,

Як та стара мати,

Заплакала Морозиха,

Та стоячи біля хати.

Ой з-за гори та з-за кручі

Буйне військо виступає.

Попереду Морозенко

Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче.

То не хмара світ закрила, —

То татар велика сила

Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки

До ночі глухої, —

Полягло наших чимало,

А татар утроє.

Не вернувся Морозенко,

Голова завзята.

Замучили молодого

Татари прокляті.

Вони його не стріляли

І на часті не рубали,

Тільки з нього, молодого,

Живцем серце виривали.

Поставили Морозенка

На Савур-могилу.

«Дивись тепер, Морозенку,

Та на свою Україну!»

Вся ти єси, Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем, та сльозами.

Та кров'ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде, —

Твої думи, твої пісні

Не забудуть люди.

У пісні розповідається, як козаченьки, що «засвіт встали», вирушають у похід. Козак заспокоює свою кохану Марусю та просить її помолитись Богу за нього. Проводжає мати свого сина в далеку дорогу й просить його «через чотири недільки» додому вертатись. Молодий козак не вірить, що швидко повернеться з походу, бо «кінь вороненький в воротях спіткнувся». Син не знає, чи вернеться живим, чи ляже в полі, а тому просить матір прийняти його кохану Марусеньку «як рідну дитину». Мати бідкається, що ж то за час настав, «щоб чужая дитиночка За рідную стала»

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде.
Єсть же люди, що і моїй завидують долі;
Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?
Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Пісня Марусі Чурай "Віють вітри, віють буйні" передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з "милим чорнобривим". Для неї це — "люте горе", вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться — сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.

Тест №1

До уваги одинадцятикласників !

Рекомендую переглянути це відео!!!

До уваги випускників. Працюйте над собою. Надолужуйте прогалини.Пригадайте найнеобхідніше про іменник . Усе у ваших руках. Щиро зичу успіхів.

               До уваги випускників.  Працюйте над собою. Надолужуйте прогалини.Пригадайте найнеобхідніше про іменник . Усе у ваших руках. Щиро зичу успіхів.